У листопаді 2019 року T4U вдесяте вирушила в Україну. Наш проект, в рамках якого ми вкотре об'їхали майже всю лінію фронту та провели курси з інформаційної та кібербезпеки для органів місцевого самоврядування, поліції та широкої громадськості, був підтриманий Міжнародним Вишеградським Фондом www.visegradfund.org
Ми бачимо, що населення регіонів у безпосередній близькості до зони конфлікту не отримує об'єктивної інформації з Києва та незалежних джерел, а тому стає легкою здобиччю російської інформаційної війни та маніпуляцій місцевих ЗМІ, залежних від української олігархії.
У Києві не до кінця усвідомлюють, що війна, яка ведеться проти України гібридними методами, поглиблюється, що завдяки системній роботі російських дезінформаційних ЗМІ Україна втрачає свою привабливість не лише на непідконтрольних територіях, а й на тих, які вона звільнила після 2014 року ціною великої крові і втрат. Зараз, через понад п'ять років після цих подій, вона ризикує втратити їх.
Територія поблизу лінії фронту залишається забрудненою кремлівською дезінформацією навіть на шостому році російсько-української війни. На відстані 60-100 кілометрів від окупованих територій весь інформаційний простір заражений вірусом російської пропаганди, який впливає на населення, хоче воно того чи ні. Це просто підсвідомі речі. Чим далі, тим глибшою стає проблема.
Росія посилює свій вплив - вона діє на кількох рівнях одночасно: на фронті, на національному рівні і, як нещодавно з'явилося, на регіональному. Існує багато сайтів та інших медіа-платформ, які позиціонують себе як регіональні, але адмініструються з окупованих територій або з-за кордону. Вони видають себе за проукраїнські, мають патріотичний, майже "націоналістичний" вигляд і ведуться українською мовою. Але саме через них поширюється величезний відсоток пропаганди. Ситуація в українському інформаційному просторі далі від фронту виглядає не набагато краще. Російські бойовики на фронті гібридної війни зуміли взяти під контроль не лише порядок денний багатьох загальнонаціональних каналів, які контролюються олігархами, але й проштовхують свій наратив у ЗМІ, які вважаються незалежними. Незалежні медіа, які частково фінансуються західними структурами, часто також мають деструктивний вплив на українське суспільство. Вони перебільшують проблеми України або описують їх без урахування реальної ситуації в країні - поза реалістичним контекстом. Наприклад, ситуацію в Україні порівнюють не лише з ситуацією в багатих європейських країнах, які не перебувають у стані війни, але навіть з якоюсь ідеальною ситуацією, якої не існує навіть у найбільш зразкових демократіях. Дезінформаційні кампанії стають все більш витонченими, все більше базуються на маніпуляціях і приховуванні, а не на примітивній брехні. Коли пропаганда використовує примітивну брехню, її легко розпізнати. Набагато складніше розпізнати маніпуляцію. Подається частина інформації, робиться акцент на певному моменті, а щось інше повністю замовчується. Неспеціалісту дуже важко зорієнтуватися в такому просторі. Саме тут мають працювати спеціальні інституції на державному рівні, які допомагатимуть розібратися в цьому "дезінформаційному котлі", на який перетворився український інформаційний простір. Тактика вичікування не буде успішною. Якщо інші держави можуть спостерігати і вчитися на досвіді України, то Україна перебуває на передовій, "навчаючись на ходу" і на власних помилках. Діяти потрібно якомога швидше. Але це дуже складно зробити. Потрібно думати про те, що робити негайно, а що в довгостроковій перспективі. Проблема не зникне сама собою. Потрібно бути реалістами, що ці проблеми не будуть вирішені швидко. Це серйозна проблема, яку потрібно вирішувати системно. А системності - це те, чого Україні катастрофічно не вистачає.
Україна повинна протистояти не лише пропаганді, яка йде зі Сходу, але й із Заходу, від тих, з ким українці мали б мати спільні цінності та цілі.
Коли український слухач чи читач чує, що говорить президент європейської країни, у нього може скластися враження, що Україна покинута, що вона нікому не потрібна, що Європейський Союз і Захід не допоможуть Україні, що вони є продавцями і т.д.
Найгірше в цій ситуації те, що розповсюджувачами цих "новин" часто є так звані незалежні ЗМІ та незалежні українські журналісти. Виникає питання, чим мотивована така поведінка. Можливо, вони просто емоційно реагують на подібні заяви, можливо, у них є інші мотиви. У будь-якому випадку, вони переповнюють і заражають український простір інформацією і заявами, які не виникають випадково.
Ситуація загострилася в останні місяці 2019-2020 років у зв'язку з президентськими виборами та політичними скандалами. Поки що наші висновки ґрунтуються лише на спостереженні, а не на аналізі, але ми бачимо - навіть дуже серйозні медіа та журналісти дозволили використати себе на цих президентських виборах з різних причин. І навіть на незалежних поважних медіа була інфікована інформація, яка, звичайно, прижилася в суспільстві. Зараз ми бачимо результати. Не варто випускати з уваги, що Україна перебуває не в звичайній ситуації і що в країні вже шість років триває війна, і не тільки на лінії фронту.
Партнери:
-Інформаційний центр "Майдан Моніторинг", https://maidan.org.ua, Україна
-Словацьке товариство зовнішньої політики, www.sfpa.sk, Словаччина
-Словацько-польсько-український дослідницький центр, http://www.polukr.net/en/, Польща
Повний текст: https://www.radiosvoboda.org/a/ukrajina-maje-posylyty-infomatsijnu-polityku/30410424.html
Powered by Froala Editor
