Кібервійна є важливим інструментом сучасних конфліктів, оскільки дозволяє досягати стратегічних цілей без застосування звичайної військової сили. У контексті гібридної війни, яка поєднує військові, економічні, інформаційні та кібернетичні засоби, вона відіграє ключову роль, особливо в політичній дестабілізації, впливі на громадську думку та порушенні критичних функцій держави.
Кібератаки дозволяють послаблювати противника на відстані, без необхідності вторгнення чи оголошення війни. Їх заперечуваність та низька вартість роблять їх ідеальним інструментом так званої політичної війни — боротьби, що ведеться за уми населення, довіру до інституцій і контроль над наративом. Метою є не обов’язково знищення інфраструктури, а розкол суспільства, створення паніки, релятивізація правди та відволікання уваги від реальних проблем.
Кібервійна охоплює широкий спектр технік — від DDoS-атак і дефейсменту сайтів до поширення дезінформації в соціальних мережах і деструктивного шкідливого ПЗ (наприклад, NotPetya, Industroyer). Ці атаки часто відбуваються паралельно з дипломатичними та військовими операціями, підсилюючи їхній ефект. У гібридній війні кіберпростір слугує не лише полем бою, але й множником ефекту — підсилює хаос, порушує здатність до реагування і сприяє деморалізації.
Кібервійна має як миттєвий, так і довготривалий вплив — підриває довіру до демократичних інституцій (наприклад, виборів), послаблює соціальну згуртованість і створює умови для зростання теорій змови. З цієї причини її роль у гібридних конфліктах стає дедалі вагомішою і потребує системного захисту не лише на рівні ІТ, а й медіаграмотності та стійкості суспільства.
Російська кібервійна суттєво загострилася у 2007 році під час атак на Естонію, де вперше проявилася модель гібридної операції: поєднання DDoS-атак, дефейсменту сайтів і впливу на громадську думку за допомогою наративів. Ці атаки офіційно приписувалися хактивістам, зокрема руху «Наші», однак насправді це була скоординована діяльність спецслужб і кіберзлочинності. У 2008 році аналогічний сценарій відбувся під час вторгнення до Грузії.
Із початком української кризи у 2014 році Москва почала використовувати кібератаки для впливу на демократичні процеси — прикладом є травнева атака на Центральну виборчу комісію України. У 2015–2016 роках послідували деструктивні атаки на критичну інфраструктуру (наприклад, шкідливі програми BlackEnergy, Industroyer, TeleBots), які паралізували енергетичну систему. У 2016 році Росія також атакувала США шляхом хакерства та пропаганди («Hack & Leak») під час президентських виборів. Кульмінацією стала атака NotPetya у 2017 році — псевдо-вимагач, що спричинив глобальні збитки на мільярди доларів.
Від початку вторгнення в Україну у 2022 році було зафіксовано лише кілька кібератак з високим профілем (наприклад, на Viasat, Kyivstar, центральні реєстри). Натомість спостерігається повернення до стратегій хактивізму та псевдохактивізму — тобто атак з низьким профілем, таких як DDoS, дефейсмент і дезінформаційні кампанії, спрямовані на виборчі процеси на Заході. Ці дії спрямовані на дестабілізацію суспільства, релятивізацію правди та деморалізацію населення без прямого військового втручання.
Powered by Froala Editor
